CrossLingua’2013 < 11 — 15.05.13 < Ukraine, Crimea, Parthenit
ЦИТАЦІЯ ТА ЦИТУВАННЯ. ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ
Сьогодні особливої актуальності набуває теорія цитації та цитування, як одна із сфер, що поповнюються особливо інтенсивно, оскільки культурні контакти з огляду на мову різних видів ЗМІ, активізувались. Про предмет дослідження цитації та цитування написано багато і з різних позицій не тільки у нас, але й закордоном. Ця проблема привертає увагу дослідників, тому що вона пов’язана з важливими аспектами опису мови, міжтекстового зв’язку, тощо.
Питанням цитації та цитування займаються такі дослідники як І. Алєщанова, Н. Арутюнова, О. Ахманова, А. Бакіна, Л. Блумфилд, Є. Земська, М. Ковріженко, Н. Кузьміна, З. Пімєнова та ін.
Мета цієї праці – проаналізувати розуміння термінів «цитація» та «цитування» , описати специфіку підходів до вивчення проблем та завдань для подальшого дослідження та аналізу українських публіцистичних текстів.
Різні підходи до проблематики обумовлюють різноманітність трактування таких явищ як цитата та цитування. О. Ахманова вважає, що «цитування – це дослівне відтворення чужої мови». При цьому підході, цитування ототожнюється з формами прямої мови. За словами Н. Кузьміної, «цитування представляє собою когнітивну універсалію, яка забезпечує наступність знань та надійність його передачі із покоління в покоління». Також вчена наголошує, що «цитування виконує функцію об’єднання «старого» та «нового» тексту, «підключає» авторський текст до чужого». Як відзначає більшість дослідників, функціональною властивістю цитування є його одночасна віднесеність до двох систем – тексту-джерелу та приймаючому тексту.
На думку Н. Арутюнової, «цитація межує з низкою подібних явищ, таких як цитування, пряма та непряма мови, повтори, підхоплення і перепитування, літературні ремінісценції та ін. Хоч межа між цими явищами не завжди може бути проведена чітко, між ними існують відмінності». Дослідниця зазначає, що «ці відмінності визначаються обсягом та ступенем збереження / перекрученості чужої мови, метою введення її у текст, а також ступенем та способом її виокремленності із приймаючого тексту». Згідно І. Алещанової, «цитація - це функціональний елемент системи приймаючого тексту, призначений для реалізації певної комунікативної інтенції і характеризується рядом інваріантних конвенціонально встановлених формально-змістовних характеристик. У число головних ознак, що диференціюють цитації входять експліцитна маркованість, структурно-семантична тотожність з текстом-джерелом, зазначення авторства».
Таким чином, між цитацією та цитуванням встановлюється цілком відчутна різниця: цитуванням називається реальне запозичення (пряме або непряме) слів іншої людини, а цитація – це стилістичний прийом, за допомогою якого моделюють можливі, передбачувані та бажані висловлювання.
Дослідники виділяють такі функції цитацій, як оцінну, ігрову, естетичну, функцію відсилання до претексту, оглядово-фонову, функцію посилання на авторитет, функцію змістовності, тематичну, функцію реалізації ідейно-тематичного змісту, експресивну, аргументативну, декоративну, композиційну та інші.
Цитація та способи її вираження характеризуються різнобічними зв'язками і відносинами, які в публіцистичному дискурсі представлені структурними, семантичними і прагматичними характеристиками.
На сучасному етапі продовжуються дослідження цитації як з літературознавчої, так і з лінгвістичної точки зору. Дослідження мовних маркерів, а також закономірностей функціонування цитат у текстів дасть змогу лінгвістам ґрунтовніше та глибше аналізувати текст, зокрема текст газетних ЗМІ.